Мітки: українці в лондоні

Український клуб в Лондоні | ре-пор-таж


Епіграф:      мін. з\п укр. заробітчан в лондоні 1000 фунтів у місяць

Коротко по суті: Класична радянська їдальня 90-их. Тьмяне пивничне(там де бульбу тримають) освітлення, дешеві дерев’яні столики, убогий із к-кома напоями бар. Десь вкуті томляться два ледве живих ОУНівці, продавщиця – класична тьотя Зіна за 50 із стрижкою під мальчика в голубому сарафані в горошок. Решта завсідателів – купка зістарілих заробітчан, до яких навіть не хочеться шукати тем. Будь-яка пересічна кав’ярня Івано-Франківська на декілька класів комфортніша, затишніша, сучасніша, врешті приємніша. А це маленьке приміщення дуже нагадує ретроградне кафе ‘Кристал’ що на стометрівці в Франику. Мені здається у кожному місці є такі кафе, де 2000-ні так і не наступили.

Нещодавний ремонт має аналогічний стиль як і приміщення київської філії ОУН(м)(Ф-ція Ольжича). А меблі тепер такі можна знайти тільки на п’яному базарі у стареньких пиячнків. Коротше тотальна атмосфера заскорузлості, закостенілості, застою що не гірший за зістарілу ЦК КПРС. Коли заходиш у всіх деталях аж смердить пенсіонерами, застарілістю, закинутістю.

Мені звісно легко критикувати, але наприклад  публічний простір ‘Циферблат’ у Києві є просто далекою фантастикою порівняно із в Лондоні наявним завєдєнієм.

Мені звісно легко критикувати, бо скажете ‘сперва добейся’, але другий раз в таке місце не хочеться приходити. Такі клуби може мати нація, яка схожа на солодке смердюче болото, що часто булькає і подекуди на ньому виростають дуже красиве латаття. Проте на 99% – це гнила твань і багнюка.

Я готовий віддати 100 фунтів на розвиток Українського Клубу в Лондоні, але це буде всього-навсього страшний пук в болото, де ніжаться старпери, тому краще буду вкладати у творчу молодь, мрійників, максималістів, анархістів, просто сміливців.

WD-40 – гуманітарний прорив в салідолі


Для мене гуманітарного качконоса це було відкриттям. Сьгодні в повні 21 роки я вперше дізнався про існування WD-40, – новітнього суперрозвиненого салідолу.

Це я у зв’язку з тим, що тепер буду їздити на роботу велосипедом 7.6 миль або ж 12 кілометрів. Коротше через кілька днів очікуйте пару-трійко репортажів про те як бути велосипедистом в Лондоні.

Я роблю це для того, щоб економити гроші. Проїзний на автобус на тиждень коштує 240 грн(18.8 фунта).

Тобто тільки за місяць їзди на велосипеді(це на 20 хв швидше, – я собі так думаю, – ніж автобусом) я зекономлю 75.2 фунти = 962 грн. Отакий от дорогий транспорт. І це тільки автобуси – а метро значно дорожче.

Тільки не подумайте, що то якась реклама. До речі, кому не важко – можна перекласти статтю українською у Вікіпедії+ дописати нові дані.