Категорія: мояПРОЗА

Моя власна проза, поезія та проезія

Якби сьогодні я захворів на СНІД


Це би не стало для мене глибокою трагедією. Навпаки життя б набуло глибокого солодко-трагічного максималістського відтінку. Мені б залишилося прожити 5-10 років нормального фізичного ф-ціонування, а далі хвороба б роз’їдала мене різними фірусами…що я б уже потребував лікарняного стаціонару.  Я б продовжував ще 1-2 роки працювати, щоб заробити з 20 тис. баксів. також за той час я би зібрав і умовив своїх 2-3 найкращих друзів організувати найкращий проект в моєму житті ‘ЛЮДИНА ПЕРЕМАГАЄ СНІД’. ПІДКЛЮчили б громадські організації, збирали б кошти у фонд. суть би полягала в тому, що на мене встановлюють камеру і я вирушаю у мандрівку, довжиною в життя. По-дорозі заїжджаю на різні фестивалі, в ріо-де-жанейро, я відриваюся на різних тусах, дою овець в монголії, дайвінг на рифах Австралії, дельтапланеризм, товчемо пики поліцейським із угорськими анархістами……і це все транслюється десь на блозі, але обов’язково на блозі, а не на ТБ, бо тоді це було б надто комерціалізовано і вся ідея би квазідеградувала. Коротше це б дозволило мені вже завтра відкласти тонну неважливих справ, багато років розбудови кар’єри і сім’ї – зірватися і гайнути автостопом у  Пекло, підкорити весь світ.

і через 5 років все б звучало чітко і рельєфно:

Перемігши СНІД, я помер від нього, підкоривши світ я пізнав себе.

Мій максималізм розриває груди,  

По дорозі в домовину я заїду в Каталіну на фестиваль бургерів, там ще будуть бої биків, свиням можна буде крутити вуха, сикати у вату з пістолетів водних на дітей й кобіток – сорочки прозорі – прилипають – БОМБА! -а соски бубняві –  все так феєрично, завтра десь в пів восьмій кашляну в серветку, – викраду мустанга – з під мотелю у серветці кров. Далі Макчу Пікчі, мексика, повії – бідні і багато, смуглі і голодні, їхні діти – зранку я їм ящик коли, тамагочі й снікерс обміняю на сусідського коня. І помчу по полі в Амазонки дику голосраку безвість безплеменну далеч галюци-грибів. Я на мотоциклі ніби Чегевара, за спиною бЕстфренд, вчора мотоцикіль в байкерському клубі помага’ їм красти – там і зазнайомство Continue reading “Якби сьогодні я захворів на СНІД”

Нині написанй Вірш ’Мої перші груди’


МАНІФЕСТ ОВОЧА


 Я досі вірю, що серп біля моїх яєць!

Тізери: Cерп існує доки ти в нього віриш. 

А тобі слабо забрати серп від яєць?

Я прийшов в універиситет і сів у прймальній комісії. Мені ще задовго до вступу казали, що ще з самого народження кожному хлопчику та дівчинці прикладають до яєць серпик. З часом діти підростають, а разом з цим все міцніше лезо притискається до мошонок сотень тисяч мільйонів. Гострота  металу, його збудливий полиск і холодок починає просто дзеніти мов піка, коли починається закінчення. ШКОЛИ. Нам сняться кошмари, пристрій все більше муляє і дре труси. Батьки все частіше нагадують нам про нього, по-ночах потай розмовлячи збудженими і вкрадливими голосами про це на кухні. Думаючи що ми спимо. Виявляється усі навколо знають про серп біля яєць. – Це нічого, що ти його не Continue reading “МАНІФЕСТ ОВОЧА”

замальовка під горіхом


Кривавий слід пускає слину                                                                                                                       Явдоха дихає в калину, ламаючи за спину ноги.                                                                                       Хто дишло поламав, голоблі завертаючи у гречку?                                                                                   То криголам і трусопряд, що кучерями лоскотає вівці.  

Я для тебе буду лисим, Або хоч – побрию і навіть вмиюся                                                                       Я для тебе готовий не те що зизом, Гейби вовком на всіх дивитися.                                                         Ти для мене ще будеш хмизом, Як і вчора- волога і затхла                                                                     Я повішу тебе на карнизі Споглядатиму нині і завтра.

Поки ти не розірвеш кризу І запхаєї їй в рота капці.                                                                                    Я свербітиму і питатиму, Ти сверлітимеш і тікатимеш                                                                               В мене будуть думки крилатими А у тебе між грудями пахощі.

Щойно діти в дворі загралися                                                                                                                        Серед дня розпалили вогнище                                                                                                                    Але й тут то у раз схаменулися                                                                                                                Враз опісялись – … затушилося.                                                                                                                Знов розпалюють невгамовники.

Раптом звідкись з-за паркану звявилося злоцице дівище І діда сірого, що аж прозорого, гойдавсь на лавочі Огріла цицею-веслом. Дід захрипів, прокашлянувся, простягнувся…з півночі на південь нестерпний сморід юридичної несправедливості. Усім аж млосно поставало, аж так що зжовтіла трава.

 

Поезія на потім


  ***

Я ж твій дід, що сокиру гострив

Ти опеньки збирав, я ж по шиях косив.

Там праворуч ріка, там овець випасав

Той горбатий вівчар, що свій горб зґвалтував. Continue reading “Поезія на потім”

100 ДНІВ ДО СМЕРТІ | уривки майбутнього роману


ДЕНЬ П’ЯТИЙ

Плюмбум як завше встав о 4 ночі, одягнувся і поспіхом, не снідаючи кинувся в ліфт. На третьому поверсі стулки ліфту розчепірилися, бахнуло світло і звідти вистрибнуло перекошене від жаху пожовтіле лице, навіжено заїхавши ходаком чиюсь кішку і, задиханий і зіпрілий, у приступі якогось невимовного почуття навалився на двері 476. Двічі натиснув на гашетку кнопку дзвіночка. З сусідньої 477 почувся шурхіт газети і виразний звук падіння.

 dfsc В цей же час з почорнілими підпухлостями та галуззям кривавих прожилків в очах, під одноманітний як капіт із крану цокіт старого годинника за згорбленою лампою на столі, ще гірше згорблений підстаркуватий Шульц, привставши у м’якому засмальцьованому фотелі старанно виводив надто складні та дуже точні креслення якоїсь штукенції. Його жінка вже давно мирно спала, заплакана вгризшись у кінець подушки, вкотре за цей тиждень без Шульцового тепла, світла і харчів, у підвалі, замкнена у системі з чотирьох кліток, послідовно закутих одна в одну. Чувся сморід і захоплені Continue reading “100 ДНІВ ДО СМЕРТІ | уривки майбутнього роману”

Пики, патики, крики


Крапку з останньої поезії

***

Пики, патики, крики

Булькання, свист і шепіт

Стояти, вити, гарчати

Кров’ю, мовчки до завтра

Згарища, дим і попіл

В’ється кудись угору.

Асфальт заятрився, рани…

Ніким прийти до тями Continue reading “Пики, патики, крики”