100 ДНІВ ДО СМЕРТІ | уривки майбутнього роману


ДЕНЬ П’ЯТИЙ

Плюмбум як завше встав о 4 ночі, одягнувся і поспіхом, не снідаючи кинувся в ліфт. На третьому поверсі стулки ліфту розчепірилися, бахнуло світло і звідти вистрибнуло перекошене від жаху пожовтіле лице, навіжено заїхавши ходаком чиюсь кішку і, задиханий і зіпрілий, у приступі якогось невимовного почуття навалився на двері 476. Двічі натиснув на гашетку кнопку дзвіночка. З сусідньої 477 почувся шурхіт газети і виразний звук падіння.

 dfsc В цей же час з почорнілими підпухлостями та галуззям кривавих прожилків в очах, під одноманітний як капіт із крану цокіт старого годинника за згорбленою лампою на столі, ще гірше згорблений підстаркуватий Шульц, привставши у м’якому засмальцьованому фотелі старанно виводив надто складні та дуже точні креслення якоїсь штукенції. Його жінка вже давно мирно спала, заплакана вгризшись у кінець подушки, вкотре за цей тиждень без Шульцового тепла, світла і харчів, у підвалі, замкнена у системі з чотирьох кліток, послідовно закутих одна в одну. Чувся сморід і захоплені пискоти підвальних пацюків. Вони ледь чуть-чуть писнувши одразу всирались і миттю розчинялись у глибині підбудинкового мороку, незвиклі до дивної гості.

Усього цього зараз могло б і не бути, якби рівно 5 днів тому на станцію у Богом запхнутій провінції, Коростауйлі сіра, старого пошиву, валіза не випала із купи багажу, що прямувала до сховища в напрямку зусиль підстаркуватого наскільки прокуреного, настільки вимащеного мазутом вантажника.

Валіза не гепнула і не грюкнула, а якось змошено і м’яко всілась на брук. Окрім цього дивним було і те, що жодних квитанцій, талонів чи ще якихось розпізнавальних знаків, які б мали вказувати господаря чи хоча б місце призначення не було. Не було взагалі нічого, окрім сірості кольору обшивки та трохи завеликої, різьбленої ручки, очевидно приробленої вже згодом. Не минуло і кількох секунд, як людина у шкірянці, рукавицях і чорних окулярах(у цих краях люди, які нікуди не виїжджали так і не можуть пригадати як виглядає спекотний день) відчалила зі свого місця і тихенько, привертаючи майже ніц уваги, попливла до місця інциденту. Рука м’яко опустилась, валіза так само безшумно піднялась і набрала траєкторії незнайомця у шкірянці.

– Та скільки там тої пенсії!, – сипнувши голубам порцію насінин провадила далі розмову старезна продавщиця.

Мої думки є чітко впорядковані. Такої нагоди більше не випаде. Тільки на за мого життя. Це шанс. Адже вже 20 днів я прокидаюся щоранку від нестерпно пекучого уколу. Їх робить мені мама, яка живе зі мною. Я спеціально її попросив, щоб переживати біль якомога більш спонтанно і раптово. Так я менше страждаю. Проте тепер ранок і прокидання у стали асоціюватися з ін’єкціями, а сам новий день із болем. Не знаю, чому але більшої певності аніж тепер у житті ще не мав , аніж у тому, що цей випадок кардинально виб’є моє життя на нову орбіту. Саме валіза є ПОЧАТКОМ. І не важливо що всередині.

 ****

Ще в дитинстві я якось підійшов до діда і вибив з нього обіцянку, що після смерті він посилатиме мені сигнали з детальним описом загробного життя. Натомість процедура їх прийому виглядала кожної суботи тако: стандартно прогулюючись парком, поміж розпашілих молодих мам та їх малюків, що мирно гралися довкола клумб, квітників та дерев, я непомітно всупав у ще тепле собаче лайно і піднявши палець угору, а також задерши туди і голову щось дуже стиха шепотів. Після цього, на ходу гортаючи сторінки товстелезної газети скорим кроком рушав до лавки під старезною липою і надовго засинав, попереджуючи в такт пересуванню….

Після міцного удару в щелепу відразу упав на землю і зачав голосно і ефектно блювати, а ще через декілька секунд жваво корчитися, звиватися, бризкати слиною, битися в істериці, шпанувати руки і ноги, ніби з мене виходить якщо й не душа, то вже точно біс середньої ланки. Цього разу били мене. Схоже моя хитрість(бо я таки встиг запхати два пальці в горло при падінні) добряче налякала бандитів. Ті блискавично і гидливо скривилися, відстрибнули, на мить остовпіли.

– Блядь! Да он псих! Валімнахуйатсюда! Он больной!

На прощання мене добряче копнув жирдос у чорній майці, прицільно харкнувши в моє і без того забльоване личко. Мене попустили. І я заснув.

Коли наступного дня сонце було вже високо і мій погляд випадково впав на коштур, я зробив це без вагань. Я придбав собі старечий ціпок, палицю для храмоногих, що тепер мав би ніби стати моїм п’ятим інвалідним колесом, третьою ногою чи ще чимось. Проте вже стоячи через декілька хвилин в метро я почав обростати перспективами. Тепер я міг спокійно стояти в центрі вагону, ні за що не триматися та ще й створити попереду більше вільного простору, своєю третьою ногою. Що стала ще однією точкою опори, якої так бракує нам усім зараз. Окрім того, що я став об’єктом загальної уваги і співчуття, мені ще й почали вступати місця в громадському транспорті. Для цього варто мені було лише зайти покректуючи на костур, стати поряд із котримось сисуном і тихо застогнати. Ефект настільки ж миттєвий, наскільки безвідмовний.

Далі я став помічати, що моя ‘контузія’ є хорошим приводом для знайомств із найрізноманітнішими самками роду людського. Насамкінець стало ясно, що костуром також добре заспокоювати нерви, чухатися, стильно бабрати його в руках і ногах, вказувати шлях, іноді й напрямок думок, а також давати хуліганам по шиї та іншим предметам їхнього вжитку. Та найбільше мені сподобалося притягати ним шию дівчини для поцілунку. Також виявляється ще ним можна косити під доктора Хауса, грати в гольф каштанами, ставити підніжки і штуркати в задниці у великих чергах. Далі більше. Я вирішив зняти цілий науково-популярний фільм ‘Коштур – як інструмент виживання у міських нетрях’. І я б таки став шалено популярний, якби не один випадок, що змусив мене негайно покинути все та відплисти на острів Херпегес.

Далі буде

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s